Як Україна втратила Крим: версія слідства Державного бюро розслідувань

Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування стосовно колишнього начальника Генерального штабу Збройних Сил України (далі також ЗСУ), який за співучастю із експрезидентом та двома колишніми міністрами оборони України, які у період з 2012 по 2014 роки підірвали обороноздатність, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, чим вчинили державну зраду.

Державне бюро розслідувань встановило справжні причини та умови, що сприяли анексії Кримського півострову та появі «зелених чоловічків», яка розпочалась ще задовго до 20 лютого 2014 року (дати початку анексії Криму).

Ключові особи

Володимир Замана — начальник Генерального штабу ЗСУ у період з 18 лютого 2012 року по 19 лютого 2014 року.

Дмитро Саламатін — Міністр оборони України з 8 лютого 2012 року по 24 грудня 2012 року. До призначення міністром — генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром».

Павло Лебедєв — Міністр оборони України з грудня 2012 року по 27 лютого 2014 року.

Віктор Янукович – Президент України з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року.

Екскурс в історію:

15.06.2004 Указом Президента України затверджено Воєнну доктрину, згідно з якою Україна взяла курс на євроатлантичну інтеграцію та утвердження концепції колективної безпеки.

12.02.2007 Указом Президента України затверджено Стратегію національної безпеки України, яка передбачала формування умов для вступу України до НАТО, участі у безпекових програмах Європейського Союзу та ОБСЄ.

У серпні 2008 року на кордоні Грузії та Південної Осетії відбувся збройний конфлікт за участю регулярних військ Російської Федерації.

Вже тоді у ряді військових документів ЗСУ стратегічного значення РФ розглядалася як можлива країна-агресор. Саме це стало причиною проведення у серпні 2008 року безпрецедентних широкомасштабних військових навчань на території Кримського півострова із залученням усіх без виключення видів та родів військ ЗСУ.

Ураховуючи наявність потенційних загроз національній безпеці і обороноздатності України, що виходили від Російської Федерації, Указом Президента України від 30.10.2009 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.10.2009, яке для зміцнення обороноздатності України передбачало тимчасове припинення скорочення чисельності ЗСУ з визначенням їх чисельності на рівні 200 000 осіб, у тому числі 160 000 військовослужбовців.

У 2010 році колишній Президент-утікач Віктор Янукович переорієнтував напрямок держави з концепції колективної безпеки на позаблоковий статус, підписавши прийнятий 01.07.2010 Верховною Радою України Закон «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики». Також 21.04.2010 він підписав з Російською Федерацією «Харківські угоди», згідно з якими в обмін на дешеву ціну на газ Чорноморський флот РФ продовжив своє перебування у Криму до 2042 року.

Разом з цим тодішнє керівництво держави, починаючи з 2012 року, продовжило проводити реформування Збройних Сил України.

Слідство виокремлює кілька напрямів реформування ЗСУ, яке негативно вплинуло на обороноздатність України та в подальшому на анексію півострова:

злочинне скорочення ЗСУ;
підрив стану мобілізаційної готовності;
знищення систем протиповітряної оборони Криму;
незаконні організаційні зміни ЗСУ, які знівелювали стратегічні документи;
невжиття заходів щодо реагування на зовнішні загрози.

1. Злочинне скорочення ЗСУ
Автори так званого реформування ЗСУ – підозрювані Замана В., Саламатін Д., Лебедєв П. – впроваджували скорочення чисельності армії без компенсації зменшення війська сучасним озброєнням, військовою технікою, матеріально-технічними засобами.

Насамперед Янукович В. своїм Указом від 29.12.2012 скасував попередній Указ Президента України від 30.10.2009, яким передбачалося призупинення скорочення українського війська.

Цим же Указом Януковича В. затверджена Концепція реформування і розвитку ЗСУ на період до 2017 р., яка визначала основні шляхи реформування і розвитку Збройних Сил України з метою наближення їх до європейських стандартів. Водночас, у результаті запланованих реформ в армії з чисельністю майже 240 тисяч особового складу до кінця 2014 року мало б залишитися лише 157 456 осіб, з яких 119 166 військовослужбовців.

Так, згідно з підписаним Януковичем В. Закону України від 20.09.2011 № 3742-VI «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік» затверджено чисельність ЗСУ станом на 31.12.2012 в кількості до 184 000 осіб, у тому числі до 139 000 військовослужбовців.

Водночас у 2012 році співучасники Януковича В. - начальник Генерального штабу - Головнокомандувач ЗСУ Замана В. та Міністр оборони України Саламатін Д. особисто підписали ряд директив (27.02.2012, 23.04.2012 та 09.07.2012), відповідно до яких встановлено ще менший ліміт чисельності ЗСУ станом на 31.12.2012, а саме 179 354 особи, із них військовослужбовців – 131 952 особи, тобто скоротили 12 646 осіб, що на 4 646 осіб більше, ніж передбачалося відповідно до згаданого Закону.

У 2013 році Міністром оборони України став Лебедєв П., який разом із Заманою В. продовжили навмисне скорочення армії. Унаслідок виданих останніми у тому році директив протиправно було скорочено майже 17 тис. осіб, розформовано понад 70 військових частин, з’єднань, навчальних центрів та територіальних центрів комплектування.

Оскільки керівництвом держави на той час було обрано позаблоковий статус, то потрібно було навпаки нарощувати власну військову присутність у державі. Скорочення було б виправданим у разі направленості держави на колективну безпеку, коли у випадку агресії проти однієї із країн-союзників інші країни відмобілізовували б свої війська для її відсічі. За таких умов немає необхідності для держав утримувати у себе велику армію.

Незважаючи на негативну оцінку зі сторони профільних комітетів Верховної Ради України такого скорочення армії, війська з ініціативи Януковича В., Замани В., Саламатіна Д. та Лебедєва П. все одно скорочували.

Окрім значного скорочення особового складу, усього за 2,5 роки ідеологи «реформи ЗСУ» пропонували через підконтрольний «Укроборонпром» розпродати майже половину всього військового майна. Так, по суті, залишили Україну з «паперовою» армією.

Крім цього, з 2012 року розпочалась активна робота зі скорочення чисельності ЗСУ за рахунок бойових частин.

Наприклад, розформування єдиного боєздатного у ЗСУ 8-го армійського корпусу швидкого реагування суттєво знизило боєздатність ЗСУ та залишило командування Генерального штабу ЗСУ без оперативно-стратегічного резерву, який зміг би протистояти військовій агресії РФ як в Криму, так і на Сході України.

За керівництва Замани В. під виглядом утилізації були «вистріляні» сотні тисяч боєприпасів 152 калібру, реактивні системи «Град», «Ураган», «Смерч», артилерійські системи мінометного вогню.

Всі боєприпаси знищувалися шляхом відстрілу і на кожній нараді, що проводилися в сухопутних військах, доповідалось про сотні тисяч вистріляних боєприпасів. Результатом такого бездумного знищення боєприпасів стало ще й значне зношення артилерійської зброї.

На той час командування аргументувало свої дії зменшенням навантаження на склади.

За версією слідства, подібна реформа нічого, крім скорочення артилерійських груп у військових частинах та зниження боєздатності ЗСУ, не принесла.

2. Підрив стану мобілізаційної готовності
У зв’язку із затвердженням у 2005-2006 роках Концепції колективної безпеки ЗСУ були переведені у стан мобілізаційної готовності. Основні війська становили підрозділи швидкого реагування (8-й Армійський корпус та інші), а решта військ у разі необхідності мали відмобілізовуватись відповідно до стратегічного планування.

Однак за ініціативою підозрюваного Замани В. протягом 2012-2013 років командування Генерального штабу ЗСУ реформувало системи мобілізації Збройних Сил України. Основний зміст реформи полягав у об’єднанні та скороченні районних військових комісаріатів (далі - ВК), скороченні чисельності обласних ВК, також було скорочено територіальні центри комплектування військовослужбовцями за контрактом в обласних центрах України, функції яких покладено на ВК.

У результаті виконання вищезгаданих директив, виданих Заманою В. та Лебедєвим П., протягом 2013 року було скорочено 3 205 працівників ВК і на кінець 2013 року в Україні функціонували ВК Автономної Республіки Крим, 24 обласних ВК, Київський міський ВК та 431 районний (міський) ВК із загальною штатною чисельністю приблизно 3,5 тис. осіб, в окремих із яких залишилося лише по одній штатній одиниці.

Це також призвело до того, що, наприклад, у 2013 році військові частини були укомплектовані всього на 25-55 відсотків. Такі обставини вимагали від військового командування посилення системи мобілізації.

Це саме стосувалося обліку мобілізаційної техніки, яка передавалась від ВК до органів МВС України (система МРЕВ). Також був скорочений персонал ВК, який виконував ці завдання.

Через це стан мобілізаційної техніки не контролювався, що практично означало відмову від мобілізації автомобільної та спеціальної техніки, незважаючи на те, що на той час для доукомплектування війська необхідно було декілька тисяч техніки.

Крім цього, через дії підозрюваного Замани В., було згорнуто «по-літерну» приписку мобілізаційних ресурсів до військових частин. Іншими словами, мобілізаційні ресурси не були приписані до військових частин і, відповідно, командири підрозділів не могли контролювати рівень їх підготовки. Як наслідок, під час проведення мобілізації з 2014 року водії БТР йшли на місця водіїв БМП та навпаки, і так зі всіма спеціальностями.

Намагання прискорити перехід на комплектування військових частин контрактниками призводило до проблем з їх професійною підготовкою. На посади, що визначали боєздатність підрозділів, призначався особовий склад не за фахом. Його підготовка проводилась безпосередньо у військових частинах, які не мали ліцензії на підготовку таких фахівців.

Ліцензію на їх підготовку мали тільки навчальні центри видів збройних сил, кількість яких, відповідно до реформи, теж скорочувалась.

Результатом такої реформи стала нездатність у 2014 році скорочених ВК виконувати завдання за призначенням та організовувати територіальну оборону у зонах відповідальності.

Наприклад, переформування навчального центру у смт Десна Чернігівської області, який мав достатньо розгорнуту навчальну базу та кваліфікований персонал, був переведений на базу Академії сухопутних військ. Це призвело до дефіциту у бойових частинах військовослужбовців за спеціальностями: механік-водій, навідник-оператор, гранатометник тощо. І вже з початком збройної агресії проти України навчальний центр відновлювали у прискореному порядку.

3. Знищення системи протиповітряної оборони
​
З 2012 року під керівництвом Замани В. розпочався ще один етап реформ у сфері обороноздатності країни. Зокрема, реорганізація системи протиповітряної оборони України (далі - ППО):

виведено зі складу Повітряних сил і скорочено одну з двох бригад, на озброєнні якої стояли зенітні ракетні комплекси С-300В;
зупинено та заблоковано програми щодо модернізації та відновлення зенітно-ракетних комплексів С-125 і С-200В;
управління системи ППО на території АР Крим передалось Командувачу Військово-Морських Сил ЗСУ, що дислокувались у Криму, який не мав навичок управління Повітряними силами ЗСУ та в подальшому зрадили присязі.
За матеріалами кримінального провадження Замана В. у лютому 2012 року під час наради з командуванням Повітряних сил ЗСУ запропонував розформувати Повітряні сили як вид ЗСУ.

Зокрема Замана В. пропонував:

ліквідувати розвідувальну авіацію (без застосування альтернативних засобів – сучасних безпілотних літальних апаратів);
вивести зі складу ЗСУ вертольоти спеціального призначення (збільшувало уразливість військових літаків під час їх бойового застосування, погіршувало керованість авіацією);
ліквідувати ряд військовий аеродромів (могло знизити рівень протиповітряної оборони м. Києва та інших важливих державних об’єктів);
вивести з території АР Крим усі підрозділи тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Повітряного командування «Південь» (могло залишити значну територію України та прибережну зону Чорноморсько-Азовського регіону без протиповітряного прикриття, оскільки забезпечити виконання вказаних завдань лише силами флоту фактично неможливо).
Недоліки такої реформи системи ППО проявилися вже 14 листопада 2012 року, коли літак радіотехнічної розвідки Збройних Сил РФ пролетів уздовж державних кордонів Чорноморського басейну України.

Нагадаємо, тоді Туреччина та Румунія застосували чергові винищувачі-перехоплювачі, екіпажі яких продемонстрували готовність до застосування зброї у разі порушення літаком-розвідником кордонів їх держав. А от органи управління ППО ЗСУ були не готовими.

З огляду на вказані загрози обороноздатності держави Головний інспектор Міністерства оборони України Фролов В. 11 січня 2014 року подав Міністру оборони України Лебедєву П. пропозиції (вих. № 221/27) про зупинення проведення організаційних заходів щодо розформування повітряних командувань, командувань Повітряних Сил та виведення військових частин, які залучаються до несення бойового чергування з протиповітряної оборони, з їх підпорядкування, а проведення заходів реформування проводити в чинному правому полі. Вказані пропозиції були підтримані Лебедєвим П.

Однак 27 січня 2014 року Замана В. власноручно написав підлеглим військовим службовим особам доручення: «Продовжити роботу», що означало продовження подальшого розформування повітряних командувань, Командування Повітряних Сил та виведення військових частин, які залучаються до бойового чергування з протиповітряної оборони, з їх підпорядкування, що призводило до фактичної відсутності належного протиповітряного захисту України, тобто несло шкоду боєздатності і боєготовності ЗСУ та підривало обороноздатність держави в цілому, створюючи тим самим умови Російській Федерації для проведення підривної діяльності проти України.

Ситуація некерованості військами повторилась вже на початковому етапі захоплення Криму російськими військами у лютому 2014 року.

Приблизно 10 російських військових транспортних літаків ІЛ-76 несанкціоновано перетнули кордон України. Тоді для прийняття рішення мала би надійти вказівка від начальника Генштабу.

Внаслідок такого реформування в небо був піднятий черговий винищувач СУ-27, однак вилетів він аж із аеродрому «Миргород», що в Полтавській області. До моменту його прильоту до Криму російські літаки вже завершили свої плани та здійснили посадку на аеродромі Гвардійське Чорноморського флоту РФ.

Чергові зенітно-ракетні війська також не були застосовані через неузгодженість управління.

4. Незаконні організаційні зміни ЗСУ, які знівелювали стратегічні документи
​

Також із 2013 року колишній начальник Генерального штабу ЗСУ Замана В. розпочав так зване розформування управлінь та кількох штабів армійських корпусів і створення на їх базі Оперативного командування «Захід» та «Південь».

У цей період розформовувалися управління інших армійських корпусів, управлінь Західного і Південного оперативних командувань та територіального управління «Північ» Сухопутних військ ЗСУ, повітряних командувань «Центр», «Захід» і «Південь» Повітряних Сил ЗСУ.

Одночасне проведення значної кількості організаційних заходів створило передумови для тимчасової втрати управління військами, у тому числі тих, які повинні були здійснювати захист та оборону Кримського півострова, адже створені окремі органи військового управління не були передбачені чинними нормативно-правовими актами. Як результат – їх робота не була регламентована належним чином.

По суті, це було одним із найнебезпечніших рішень, адже проведення реформ ЗСУ без внесення змін до законодавства України та ігнорування необхідності корегування стратегічних документів, які визначають порядок завдання відсічі агресору, унеможливило застосування Стратегічного замислу застосування ЗСУ, до якого під час реформування ЗСУ зміни не вносилися.

Так, ця реформа проводились із порушенням вимог законодавства щодо підтримання обороноздатності України у постійній готовності до захисту територіальної цілісності держави.

Довідково: станом на 1 січня 2014 року Закон України «Про Збройні Сили України», Стратегічний план застосування ЗСУ, Доктрина підготовки і ведення операцій ЗСУ, Концепція бойової та мобілізаційної готовності ЗСУ, Концепція вогневого ураження в операціях ЗСУ, Бойовий статут Сухопутних військ ЗСУ, Бойовий статут ракетних військ ЗСУ, Бойовий статут авіації Сухопутних військ ЗСУ, Бойовий статут артилерії ЗСУ, Бойовий статут високомобільних десантних військ ЗСУ не передбачали існування та діяльність новостворених оперативних командувань.

Загалом, зміст реформ, що проводились у ЗСУ, на 1 грудня 2013 року не відповідав вимогам понад 50 законів та інших нормативно-правових актів України.

5. Невжиття заходів щодо реагування на зовнішні загрози.
​

Протягом грудня 2013 - 19 лютого 2014 року начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗСУ Замана В. отримував у встановленому порядку з різних джерел, у тому числі від розвідувальних органів, інформацію, з якої випливало, що:

під виглядом необхідності боротьби з терористичними організаціями напередодні Олімпійських ігор в м. Сочі військові частини Західного, Південного (безпосередньо межують із Державним кордоном України) та інших військових округів Збройних Сил РФ приведені в підвищений стан бойової готовності (розгорталися й нарощувалися системи протиповітряної оборони, армійської авіації, управління та зв’язку), Збройні Сили РФ проводився активний контроль повітряного простору, активно велася повітряна розвідка, до наведених заходів долучалися сили та засоби Чорноморського флоту РФ;
з підрозділів 810-ї окремої бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ створено бойову тактичну групу, особовий склад якої переведено на казармовий стан з отриманням зброї та боєприпасів;
кінцевою метою Російської Федерації є приєднання України до інтеграційних процесів РФ або її розвал як суверенної держави шляхом масових заворушень та громадянського конфлікту;
Російська Федерація активізувала заходи щодо просування своїх інтересів через проросійські організації в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, а Чорноморський флот РФ активно готувався до реагування на можливу ескалацію напруженості в Криму;
проросійськими силами в АР Крим та м. Севастополі, а також представниками Російської Федерації здійснювалася активна пропаганда щодо створення основи для виходу АР Крим та м. Севастополя зі складу України у випадку загострення ситуації в державі;
літаки-розвідники ЗС Російської Федерації неодноразово порушували повітряний простір України над півостровом Крим;
Чорноморський флот РФ суттєво збільшив матеріально-технічні потреби з РФ, що властиво для підготовки до проведення наступальних операцій.
Водночас начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Замана В., опрацювавши вказану інформацію, усвідомлюючи її зміст і достатність даних про те, що Російська Федерація готується до відкритого та/або прихованого збройного вторгнення, актів агресії проти України, безпосередньо напередодні початку активних дій останніх щодо анексії Автономної Республіки Крим та початку вторгнення на материкову частину України, розуміючи наявність правових підстав для приведення ЗСУ в підвищений стан бойової готовності та/або стан повної бойової готовності в окремих напрямах для навчань, а також необхідність нарощування сил і засобів в АР Крим, Чорноморському напрямку та прикордонних із Російською Федерацією областях, що давало б змогу ЗСУ організовано у визначені строки розпочати воєнні дії та успішно виконувати поставлені бойові завдання протягом грудня 2013 року - 19 лютого 2014 року:

не вжив заходів для підготовки ЗСУ, підтримання військ (сил) у постійній бойовій та мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом;
не забезпечив здійснення інформаційно-аналітичної діяльності в інтересах підтримання бойової готовності та застосування ЗСУ;
не вжив заходів та не прийняв відповідних рішень для приведення ЗСУ у вищі ступені бойової готовності: в «підвищений» стан бойової готовності та/або стан бойової готовності «воєнна загроза» та/або стан повної бойової готовності в окремих напрямах для навчань чи про нарощування сил і засобів в АРК Крим, Чорноморському напрямку та прикордонних із Російською Федерацією областях, що давало б змогу ЗСУ організовано у визначені строки розпочати воєнні дії і успішно виконувати поставлені бойові завдання для відсічі актів збройної агресії Російської Федерації;
не здійснив належне стратегічне планування застосування ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку для оборони держави, організацію стратегічного розгортання та координацію їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони держави на випадок прихованої чи відкритої збройної агресії з боку Російської Федерації;
не забезпечив функціонування дієвої системи управління ЗСУ, іншими військовими формуваннями, Держспецтрансслужбою і Держспецзв'язком;
не забезпечив організацію і впровадження належної територіальної оборони України;
не забезпечив здійснення оперативного керівництва застосуванням угруповань військ (сил) ЗСУ.

ВИСНОВКИ

Наслідки такої діяльності – суттєве зниження рівня боєздатності ЗСУ, їх неспроможність виконати конституційні завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, що у свою чергу створило умови для військової окупації Автономної Республіки Крим і м. Севастополь 21.03.2014 року, а також сприяло військовій окупації частини територій Донецької та Луганської областей України.

Давно я тут не писала... Давно не брала в руки шашек.
Сегодня будет тред о Крыме и воде. Но немножко под непривычным углом.
Внемлите.

Начинается наша история в начале 30х годов 20го века. Именно тогда пламенные большевики СССР решили всерьез принести счастье всему человечеству, проще говоря - объявить и выиграть тотальную войну, сначала Европе, а затем и миру.

Началась индустриализация, строительство тысяч заводов, которые по замыслу большевиков, должны были наклепать много-много оружия, если уж и не самого лучшего, то как минимум, самого многочисленного, ну, а солдатиков бабы нарожают, это как серпом пару раз по молоту.

Но возникла одна загвоздка. Чтобы оружию стрелять - нужен порох. А чтобы сделать бездымный порох - нужен хлопок, точнее - нитроцеллюлоза, которая как раз из хлопка и делается.

Согласитесь - отправляться в освободительный поход на Европу, полностью завися от импортных поставок хлопка, скажем так - избыточно оптимистично, даже для таких наивных оптимистов, какими были верные ленинцы.

Вот тут и родился гениальный план - выращивать собственный хлопок.
Но территорий в Средней Азии много, да только все эти территории, в основном - безжизненные солончаки, мертвые территории.

Но, как известно, бешенной собаке и семь верст - не крюк, что уж говорить о бешенных коммунистах. Они решили просто: были солончаки - не будет солончаков. На том и порешили. И построили Каракумский канал. И вы будете смеяться - все у них получилось.

Воды Амударьи направили на безжизненные солончаковые пустоши и начали их проливать, миллионами тонн пресной воды - просто лить, лить, лить. Почвы рассолились и стали пригодны для всего, не только для хлопка.

Оказалось, например, что Красная Армия легко теперь может стать армией воздушных десантников. Потому что гигантские плантации тутового шелкопряда стали давать необходимое количество парашютного шелка для целых армий парашютистов.

Крым. О Крыме подумали еще до войны, уж очень успешным оказался опыт Каракумского канала. Но если там достаточно было развести воды Амударьи, перепада высот хватало, то с Крымом было все сложнее, требовались на порядок более сложные инженерные решения. А тут война.

В общем, о Крыме вспомнили году в 49м, доложили Иосифу Виссарионовичу, Коба одобрил. Начали готовить программу обводнения Крыма. И тут оказалось что:
- воды в год требуется под 1,5 млрд кубометров (тонн)
- для формирования перепада и необходимого перетока нужно строить водохранилища

Одного водохранилища оказалось ничтожно мало, т.к. полезный объем Каховского вдхр - лишь около 30% от его полного объема. Т.е. при активной эксплуатации канала река Днепр ниже Каховки должна летом пересыхать.

Решить проблему массированного потребления воды, но без уничтожения Днепра, можно только строительством каскада водохранилищ, которые, взаимодействуя, поддерживают как плановый дебит Северо-Крымского канала, так и нормальный сток Днепра.

А плановый дебет Северо-Крымского канала, на минуточку - почти 1000 м3 в секунду ! Посчитайте - многострадальный город Симферополь с его суточным потреблением 160тыс м3 можно полностью напоить за 160 секунд, 2 с половиной минуты.

Каскад водохранилищ - это миллионы гектаров затопляемых пахотных земель Украины, это сотни переселяемых населенных пунктов, это сотни тысяч украинцев, которые должны бросить свои дома, с территории одного только Каховского вдхр переселили 37 тыс. человек.

Вот тут, еще при живом Сталине, встал вопрос - чей Крым? И действительно, чей, если Украине предстояли титанические усилия, гигантские расходы и колоссальные потери? И все это ради того, чтобы, по примеру Каракумского канала, промыть Крым, рассолить его земли и сделать раем

Дальше - история общеизвестная. "Крым подарили хохлам", "Деды ваевали, А лысый Хрущев дурачек подарил" и прочие геополитические экспертные оценки. Ну, вы в курсе...
А теперь возвращаемся в сейчас.

Крым вернулся в родную гавань. Ну, то есть, Украина, строила, жертвовала своими территориями, ресурсам, людьми, но поскольку у нас диды, а у вас жидобандеровцы, поэтому мы отжали и возрадовались.

Все, что сейчас происходит с возвратным терраформированием Крыма - проявление высшей исторической справедливости. Ибо нефиг красть созданное великим трудом и большими потерями.

И вопли - "отдайте воду, хахлы" на фоне вышесказанного смотрятся как-то странно: а вы, болезные, создавали все это, чтобы претендовать?
Вы губили свою природу ради Крыма, свою землю ради Крыма, судьбы своих людей ради Крыма?
Досвидания, держитесь там.

27 лютого 2014 року невідомі захоплюють парламент Криму. Саме в цей день ситуацію ще можна було переломити ‒ якби провели антитерористичну операцію, згадує Ігор Воронченко, у 2014-му він був начальником управління військ берегової та територіальної оборони Командування ВМС ЗСУ.
«В той страшний і трагічний день треба було дати команду на штурм адміністративних будівель. І все! У мене були два танки завантажені боєприпасами. Як у 1993 році Єльцин розстріляв Білий дім, так і у нас можна було розстрілювати», ‒ згадує він.

«Якісь зелені чоловічки, якась «самооборона» Криму. Вони без знаків розпізнавання були. Тобто реально озброєні терористи. І тут повинен працювати закон «Про боротьбу з тероризмом». СБУ, відповідні підрозділи, при відповідному забезпеченні ЗСУ, ізоляції відповідних районів, повинні були провести цю операцію. Але чомусь рішення не було», ‒ каже Віктор Муженко.

«Задум був – перекинути десантні бригади, у першу чергу 95-у і 25-у, в Крим транспортними літаками, захопити аеродроми і вже в подальшому туди вивезти ще бригаду 79-у, 80-у, а в подальшому можна було нарощувати за рахунок інших військових частин у міру їхньої готовності. Це давало нам можливість захопити перешийки для заведення військ на територію Криму і захопити аеродроми як базові об’єкти для переміщення повітряним шляхом особового складу, для нарощування угруповання», ‒ зазначає Віктор Муженко.

За оцінкою генерала Назарова, станом на лютий 2014 року Збройні сили України були боєздатними на 40 відсотків. Цих сил, вважає він, вистачило б для операції, яку готували.

«Визначились, які сили та засоби на той час були. Першочергові підрозділи, ВДВ, літаки, вертольоти, все, що було. В межах тих сорока відсотків, що були боєздатними. Декілька разів звучала цифра: «Ми на той час могли виставити 6–7 тисяч». Але ж їх треба було кимось замінити. Тобто ще не одна ротація, а хоча б три. Тобто десь від 14 до 20 тисяч – це реальна цифра, яку можна було зробити», ‒ розповідає Віктор Назаров.

Першим етапом мали забрати високомобільні десантні війська з аеродромів Дніпро, Львів, Озерне, потім їх мали перекинути на Кульбакине Миколаївської області, Мелітополь і Херсон. Звідти вже вони вертольотами, а потім літаками Ан-26 мали перекидатися на територію Криму, на аеродроми Саки, Бельбек, Кіровськ і Джанкой. Сухопутний ешелон мав рухатись перешийками, брати їх під контроль.

«Десантування планували здійснити посадковим способом. На той момент Джанкой і Кіровськ були під нашим контролем. Наступного дня (3 березня – ред.) дійсно ці аеропорти були взяті під контроль, на перешийках зі сторони Криму з’явилися російські військовослужбовці. Вони були перевдягнуті: чи то казаки, чи то беркутівці, напівцивільні, напіввійськові», ‒ каже він.

«У них пройшла інформація, вони зрозуміли, що щось планується, і провели відповідні контрзаходи», ‒ пояснює свою позицію Віктор Муженко.

Досі, аналізуючи ті події, Віктор Назаров доходить до висновків, що задача була реальна. Складна, і навряд чи її можна було виконати на 100%, але, на його думку, вона була реальна.

Після цього Віктор Назаров йде до першого заступника командувача ВМС Сергія Єлисєєва. Він йому каже: «Я нічого не буду робити, я росіянин, я з росіянами воювати не буду». Ще один заступник, начальник штабу Дмитро Шакуро відповів так само, що звільняється і проходити службу не буде.