День Пам'яті та Вшанування.

1918. Украинцы: «Скоропадский – барыга! Дворянин! Маеток! Земля, земелька, земелечка! Вот пришлет Кремль братскую рабоче-крестьянскаю красную армию – вот она ужо вас, буржуев прижмет к ногтю! Хай тогда сын Скоропадского эту страну защищает! Хуже не будет!»

1933. Украинцы: [умирают на глазах своих детей, их дети умирают на их глазах, голод, голод, везде голод, организованный братской Москвой; в муках умирает ШЕСТЬ МИЛЛИОНОВ; если бы хотя бы 6 тысяч, не 6 миллионов, а 6 тысяч не на земельку Скоропадского облизывались бы, а встали под Крутами рядом с 300 киевскими студентами, не было бы ни Голодомора, на голода 21-23, ни голода 46-47, ни черножупанников, ни колхозов, ни уничтожения деятелей культуры, ни превращения Украины в совковое беспямятное болото, а украинцев – в субстрат, в безголовый ресурс для чужой экспанции]

2019. Украинцы: «Порошенко – барыга! Мальдивы-опшоры! Пусть сын Поршенко воюет! Выберем простого украинкого парня-патриота Зеленского, его любят в Кремле, вот он ужо вас, буржуев – к ногтю! Армия, мова, вера – не надо, армавир хахаха! Шоу давай! Как у кыно давай! Хуже не будет!» [Голосуют за Зеленского, аплодируют лозунгу «Какая разница», выбирают Медведчука в Раду, ставят свечки и пишут «Ніколи знову», наблюдают за совместными голосованиями партий Зеленского и Медведчука, за образованем в регионах коалиций Слуг народа и ОПЗЖ …]

Знаете, какое главное отличие между Холокостом и Голодомором? Евреи выучили урок, и их «Никогда снова» означает, что никогда снова. Потому что «Никогда снова» может обеспечить только собстенное сильное государство. Что для этого надо? Вы будуте смеяться, дорогие мудрые избиратели Зеленского, но для того нужны армия, мова и вера. Армовир-хихихи, да, он.

Вернее, это у нас хихихи, а там, где «Никогда снова» – не пустые слова, там иначе. Нужна армия? В армии служат все. Нужна мова? Мову подняли из мертвых. Нужна вера? Веру и вовсе впаяли в нацию на уровне плоти в буквальном смысле. Вот такой «армовир хахаха» у тех, кто на самом деле не планирует больше умирать миллионами по прихоти диктаторов чужих империй.
Армия мова и вера – это гарантия, что никогда снова. Это, а не косплей общенациональной минуты молчания. Минута молчания – дело нужное. Для памяти. А для «никогда снова» нужен армовир.

Миллионы украинцев приняли в 1933 страшную смерть потому, что вместо понимания, зачем нужно строить и защищать свою страну, они восприняли чужую пропаганду «Барыги, буржуи, мировая революция, пролетарии соединяйтесь, советы, светлое будущее», пропагандистскую трескотню, создаваемую с единственной целью – захватить, завладеть, засрать голову и забрать себе чужое, обратить в рабство, лишних убить.

Миллионы украинцев приняли в 1933 страшную смерть потому, что чужие пропагандистские конструкты оказались милее, чем своя страна.

Миллионы украинцев приняли в 1933 страшную смерть потому, что предыдущие 250 лет кремлевского панування ничему не научили. Уничтожение Сечи, мордование Батурина, закрепощение свободных, закрытие академий, выхолащивание всего украинского, волны запрещений языка, и солдатчина, солдатчина, солдатчина во славу чужих царей, во славу чужих империй – ничему не научили.

И Голодомор не научил.

И аннексия Крыма не научила. И Донбасс не научил – после 6 лет войны «49% украинцев ответили, что относятся к России хорошо либо очень хорошо» (февраль 2020).

И чем дальше, тем чаще возникает вопрос: а что вообще способно нас научить? Ну, если ни аннексия, ни война, ни даже Голодомор не вразумили, то ЧТО должно произойти, чтоб дошло?

Скоро узнаем?

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2905607626348576&id=100006981015136&__cft__[0]=AZV4AeJJCfTJqPHItbGxrXODH9F8AZSadle32byL-hZRMTw5-nQ5ANuAp8cHsMbbjZ0sxgsU6reH-5ZivDARGpe9zdm4vHgX34NwU1L8-rsWwTGI_k0r2zJ_yvUEYDwC2SVBYYWkcXJSHesBjhnZkIZaaqAJWgAU9wR9XlcKBxD83Q&__tn__=%2CO%2CP-R

Вселенський патріарх Варфоломій в День пам’яті жертв Голодомору відслужив панихиду за загиблими від штучного голоду в Україні та прочитав проповідь.

***

"ХХ століття можна вважати найтрагічнішим періодом в історії людства. Крім Першої світової війни та Другої світової війни, в ній відбулися, мабуть, найбільші трагедії людства, деякі з яких добре відомі нашої людської сім'ї, а інші менш знайомі або майже ігноруються. Серед останніх слід відзначити Голодомор, Великий Голодомор в Україні, який прагнув вбити від семи до десяти мільйонів благочестивих українців голодом в найжахливіші роки радянського режиму, з 1932 по 1933 рік, і який в цей день ми молитовно згадуємо.

Український термін "Голодомор" підкреслює рукотворний голод, диявольський проєкт сталінської системи, метою якого був добре спланований геноцид зокрема віруючих людей, аби викорінити християнську віру та православної церкви у той час, коли, як це не парадоксально, люди мирно збирали рясний врожай. Поки люди вмирали від голоду, радянський режим експортував їхні врожаї світу, таким чином лицемірно прикидаючись процвітаючою країною.

Сьогодні ми молимося за спокій душ тих мільйонів благочестивих українців, які були перенесені нашим Милосердним Господом з темряви долини скорботи і плачу на Землю живих, в ''місце світла, місце зеленого пасовища, місце освіження, звідки втекли біль, горе і зітхання". Співаючі ''вічна пам'ять'' цим вірним, ми пам'ятаємо їх трагічний кінець і свідоцтво всім нашим- людська сім'я, яку ніколи не треба забувати таке зле голодування, а навпаки треба засуджувати Голодомор, щоб такі звірства не повторювалися в історії людства...

Нехай Воскреслий Господь дасть вічний спокій мільйонам праведних душ, які померли в надії на воскресіння внаслідок диявольського Голодомору, а також внаслідок нинішньої трагічної пандемії, і нехай їхня віра, а також випробування, які їм випали, заохочують і спонукають нас викорінювати будь-який вид дискримінації, несправедливості, насильства та голоду з нашого світу, роблячи його кращим, очікуючи побачити "Царство Боже, що прийде з владою". Амінь!"

«Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли Незалежна Українська Держава перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами для зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу»

Симон Петлюра

що сталось під Крутами, ми знаємо. Чому - теж. Але досі не відповіли "навіщо". Знаючи це "навіщо", ми припиняємо повторювати за Вертинським,
--- "я не знаю зачєм, і кому ето нужно, кто послал іх на смерть недрожавшей рукой".

Почнемо з кінця.

- Хто послав? - це були добровольці. Вони знали на що йдуть.
Недрожавшая рука - це їхня рука.
- Кому ето нужно? - нам.

Війська Мурав'ова (читай, леніна-сталіна) наступали на Київ. Але вже тоді московити не хотіли, щоб виглядало як завоювання.

Нарваний Муравйов був для тиску на вагаючихся в самому Києві.
Більшовики дуже хотіли, щоб українці самі зробили переворот і відкрили війська передовим загонам красних "добровольно".

Леніни-сталіни вже тоді думали про "легитимність", як це не дивно.
Проте, якби це сталося, то в історію б увійшло що совітську власть оголосили "сами києвляни", а не "сами українці".

України б не було - була б Києвская чи ще якась губернія, потім область, потім край ітд.

Для цього більшовики зчинили криваве повстання на "Арсеналі".

Уряд та Центральна Рада України (ЦРУ) розгубилися.

Уявіть собі армію варварів на сході держави та повстання пролів в самому Києві.
Додайте до цього полки столичного гарнизону, які вирішили зайняти нейтралітет (щодо повстання, але легко угадувалось, що і проти Мурав'ова теж)
У них почалась істерика

(а ви думали, вони плясали від щастя та стригли купони?)

Інженер Ковенко щодня слав їм неймовірні, жахливі попередження про заколот в самій владі.

Всі ненавиділи Ковенка, але щоб він заткнувся - дали йому невеличкий загін.
Цей загін припхався прямо на засідання ЦРУ і зарештував кільканадцять лівих депутатів.

Ви будете сміятися, але всі ці депутати дійсно готували заколот.
Вони збиралися "вибухнути ЦРУ зсередини українськими ж силами", розпустити парламент і уряд, скликати з себе "Совіти" і відкрити ворота Києва більшовикам з хлібом-сіллю.

І всі ці депутати ... вважали себе патріотами України.
Незалежної України!

Вони рахували це менш гіршим з усіх зол.

Вони хотіли щоб на мапі залишилась Україна, яка буде Совітська (тоді ще слово "Радянська" асоціювалося із ЦРУ, а не з Москвою), але вона буде.

Щоби не Арсенал і не Мурав'ов, а самі українці здалися, і тоді Совіти дозволять Україні так називатися, мати свій союзний з Росією уряд.

От їх зорештував Ковенко.

А тим часом в самому уряді (на чолі з Винниченком) визріла ще екстравагантніша ідея. Частина уряду - "ліва" - нехай заарештує іншу частину уряду - "праву".

Щоб ви розуміли, в такій шкалі Винниченко заносився до "правої" лінійки, бо були значно лівіші його.

Таким хитрим трюком Винниченко сподівався взагалі зупинити війну.
Він надіявсь, що тоді красним нема зачім входити в Києв.

Вони просто вишлють делегацію і підуть мирні ділові переговори - напр. як вивезти пшеницю, як разом бити німців.

Колеги Винниченка по уряду і його однопартійці (есдеки) прийшли в жах від його ідеї і щось з ним зробили (ніхто не пише, що саме - але ж ми знаєм, що "обидеть поета может каждий"), що Володимир Кирилович збрив вуса і бородку та втік в Херсон, залишивши колезі-міністру записку про свою відставку (цидулку ледь знайшли).

Новий уряд склався просто обуреною більшістю ЦРУ.

Переважали молоді депутати.

Вони обрали дуже молодого Голубовича новим прем'єр-міністром.
Новий уряд був непрофесійний, дуже запальний та ідеалістичний.
Це були кращі люди що залишались в Києві - що було те і призначили.

Петлюра тоді був в опалі.

Він був витіснений при Винниченку та пішов з Києва - складати на свій страх і ризик (і виглядає, на власний кошт!) експериментальні загони Гайдамаків.
Він був популярний в народі, особливо у молоді.

Майбутні Герої Крут, скоріш за все, були його палкими прихильниками (принаймні ті з них, що вижили, були такі).
Повертаємось до Героїв Крут.

Ці люди не випадково наразилися на велику армію Мурав'ова, як часто можна зустріти.

Вони навмисно зайняли один з ключових вузлів, мимо яких Мурав'ов не міг пересунутись.

Так, він міг посунутись кількома шляхами, або кожним з них, розділивши сили.
Так, кожен перед бійкою сподівається, що бійки може не буде.

Але вони були готові до бійки.

І все на що могли покладатися, чим надихатися - це подвигом 300 спартанців.
Це були ідеалісти, юні чоловіки, що любили Україну більше себе.
Їм вдалося затримати Мурав'йова на кілька днів.

За ці дні, що красні не вдерлися в Київ і навіть не почали його обстріл - сталося кілька подій:
- придушено заколот в ЦРУ (Ковенко)
- створено загони патріотів - збіглих із тих полків, що оголосили себе "нейтральними"
- медузу Винниченка замінено на гарячу голову і палаюче серце, Голубовича
- почато евакуацію всього що можна з Києва
- відіслано на Волинь квартир'єрів для базування там армії УНР
- дипломатичну групу УНР зорієнтовано на прийняття будь-якої помочі на будь-яких умовах (ними виявились німці)

Але чогось не вистачало.
Не вистачало дива.
І диво сталося.
Воно прийшло з Біларусі.

Як у кіно, все відбувалось в останні хвилини.
Був такий Всеволод Петрів, праонук шведа, взятого в полон під Полтавою, і чиї нащадки на честь Петра І отримали нову дворянську фамілію - Петрови.

Він перебуваючи в Литві та Біларусі чув і слідкував за Петлюрою, за його ідеями створити якісно нове українське військо - Гайдамаків.

І він українізував свій полк, назвавши його Гайдамаками ім. Костя Гордієнка.
Взимку на 1918 Петрів почав свою одісею Гордієнківців на батьківщину.
Його військо було організоване і не мало ні одного "нейтрального" чи розпропагандованого: від таких він позбавивсь ще перед початком походу.
Більшовики знали про його прихід та заготували пастку.

Захопивши телефонну лінію, вони запросили його в ту сторону Києва, де мали розтрощити переважаючими силами.
Знаєте, що їх видало?
Російська мова.

Вона нікого б не смутила в самому Києві.
Не викликало б підозр.

Але Петріву, який тоді не знав реалій поголовної русифікації (в столиці УНР, цілий рік влади ЦРУ), одразу вдалося це підозрілим.

І ось він врізався в Київ з іншого боку, там де його не чекали.

Далі - гордієнківці придушили повстання на Арсеналі
(совіти пишуть що це були "петлюрівці", тому що гайдамаки і ті і ті)
дали вуличні бої більшовикам, які в першу чергу вирізали усі "нейтральні полки".

З залишків недорізаних та отверезілих Петлюрі, Петрову та уряду УНР вдалось зібрати маленьку але дієву армію, яка попрямувала на захід на готові квартири.
ВСІ бажаючи бралися з евакуацією.

ВСІ хто залишився - залишились там, бо не боялися більшовиків.
Принаймні не смертельно боялися.
Не пішли з українським обозом, в першу чергу, російські монархисти.

Вони гадали, що більшовики-руские все ж краще, ніж демократи-українці.
Навіть Скоропадскій заховався в Києві (але був достатньо розумний щоб не виходити на вулицю).

Не пішли депутати, які вважали себе достатньо лівими.

Ці не знали, що мурав'овци, роздосадовані довгим штурмом і тим що їх не зустріли хлібом-сіллю, салом і дівками, почали вбивати всіх україномовних.
Жертви мурав'овців захоронені переважно в Маріїнському парку.
Назва "жертвам революції" завжди була двозначною.
Так "зачєм" загинули Герої Крут?

Вони спинили повну анексію Києва і дали шанс вижити, зібратися з силами і нанести нових ударів у відповідь - усім, хто був за спинами.

УНР невдовзі повернулась - з німецькою армією, з відкормленим військом УНР і жагою лютою помсти.

Ця жага розпалилась ще більше, коли хоронили Героїв Крут.
Ця помста гнала Українське Військо аж до самого Криму, до Харкова, до Донбасу і навіть вивела за преділи УНР - в сучасні Білгородчину, Вороніжчину, Курщину, Брянщину.

Українські вояки більше ніколи не оголошували "нейтралітет" щодо московитів.
Навпаки, навчилися з полонених московитів відсіювати латентних українців, а з того що залишилось - формувати окремі загони та кидати московитів у бій на московитів же.

Ну і наостанок про пісню Вертинського.
Вона всупереч легенді написана не про Героїв Крут, а про події на кілька тижнів раніше - розгін Учредительного Собранія та загибель юнкерів, що його захищали.
Ці події майже одночасні, і тому сучасники ототожнили пісню зі своєю біллю.
Вертинський невдовзі переїхав до Києва і ця пісня стала його хітом на кожному виступі.

Але ми тепер знаємо, на відміну від пісняра, і "зачєм", і "кому ето нужно", і "кто послал іх на смерть".

UPD
важливий коментар
Ігор Стахійович Полховський:
...в той час в Бресті почались перемовини що до виходу Московії з війни, туди прибули і делегації Центальної ради, позиція більшовиків була не признавати Україну,
але німці заявили що в Київі є Українська влада , а не більшовицька і тому вони вимагали її присутність....
Тому Трцький, наскоро організував повстання більшовиків на заводі Арсенал і відправив на Київ Мурав'йова....
Велики подвиг Героїв Крут якраз і була в тому що вони затримали більшовиків , і тим часом дали змогу легалізуватися Українській делегації в Бресті...