Загибель "імперії"

Що там на болотах...

Зараз багато пишуть про рішення кремля затягти війну. Приводять аргументи, що як завжди й було, плюгавий бункер прагне дотягнути до переформатування керівництва західних країн. Як шулер, прагне ще раз зіграти міченими картами.

Може й так. Але я дещо помітила. Невеличкий нюанс, який змінює все.

У московщини не так вже й багато часу, на очікування переформатування. Економіка поки ще рухається за інерцією. Центробанк намагається продовжити на скільки можна той рух. Але, є політичні зміни, які поки ще не помітні, але визначальні для їх майбутнього.

Кремль увійшов,  а може скотився, у військову інерцію. А це зовсім не те, що нам потрібно. Нам і партнерам. Але це й московщині, не радощі, на щоб вони там сподівалися.

Майже рік, плюгавий бункер, переставляв фігури. Малював якісь зрозумілі лише йому одному піщані фантазії. Робив якісь кроки на перевернутій шахівниці. І нарешті повністю відірвався від реальності. Настільки, що їм самим стало користатися кодло.

Війна, це великі гроші. Чим довше тягнеться, тим більше збагачує зацікавлені групи. А вони вже на потоках. То хто відмовиться від шалених статків, коли саме в руки пливе.

Умови зберігання лише дві. Підтримувати фантазій дурня, і нескінченний потік мобілізованих.

Тож можна зробити висновок, що "хвіст" почав крутити "собакою".

Є ще окрема група, яка намагається "приватизувати" "собаку". Транзит не можливий, а для "місії", не обов'язково бути живим. Тим більше, що для московщини, лже царі,  не новина.

Так, можлива смута. Так, можливі распрі. Так, можливо багато крові. Але московщина рухається у бік прірви. І головне буде не зберегти територію. Головне буде зберегти спадковість, як право на територію. Бажаючі на те є, але варіантів для них немає.

Наостанок. кремль заспокоює глибинних дурнів, що світ боїться розпаду ядерної держави, і боїться підсилення китаю у випадку розпаду московської федерації. Дурням подобається.

З огляду на останні заяви умовного Заходу, розпад московщини, вже не лякає. А що до посилення Китаю, то смішно. Більш ніж Китай, лише тільки кремль, боїться розпаду того смітника.

Одна справа, орендувати території, а утримання штанів перекладати на московщину. І зовсім інша справа, мати під боком, нестабільність близьку до вибуху.

І ще один момент. Достатньо порівняти густоту населення півдня та півночі Китаю. Чи багато там бажаючих жити на півночі Китаю? А добробут півночі, набагато вищий ніж московський смітник.

Наостанок 2. Коли уроки не вчать, історія повторюється. Розпад того, що московіти називають "російською імперією", наглядний тому приклад. Дуже хотілося війни. А у підсумку, отримали купу "чвк!, які і розірвали "імперію". Територіальну спадщину, врятували комуністи. Але у тих нелюдів була ідеологія та смачні обіцянки. Криминально-корпоративний фашизм московської сучасності, навіть віддалено того немає. Пропаганда пробуксовує, а загрозі та алчность переділити і мати побільше, лише нароста.

Виступ Пола Гобла Paul Goble, Senior Analyst, Jamestown Foundation), 14 лютого

"50 років свого професійного життя я присвятив вивченню та допомозі неросійським народам, які мали нещастя потрапити під владу Москви. Я впевнений, що будь-хто, хто запросить мене виступити про лінії розлому в Російській Федерації, чекатиме, що я зосереджуся виключно на цьому питанні. Тим більше, що Радянський Союз розпався три десятиліття тому саме за етнічною ознакою, і тому поширена думка, що майбутній розпад Російської Федерації піде тим же шляхом.

Немає жодних сумнівів у тому, що етнічний фактор відіграватиме суттєву роль і цього разу, але навряд чи він буде найважливішим, і не повинен бути в центрі уваги тих, хто намагається зрозуміти, яким насправді може бути розпад Російської Федерації. Ті, хто не хоче цього визнавати, неминуче схожі на генералів, які готуються до минулої війни.

Причини прості: 1991 року неросійські становили 50% населення СРСР; сьогодні вони становлять удвічі менше, приблизно чверть населення Російської Федерації. Крім того, у 1991 році налічувалося 11 неросійських республік і три окуповані балтійські країни, кожна зі своїми протодержавними структурами та кордонами, які згодом здобули міжнародне визнання. Тепер же в РФ, хоча кількість національних республік становить 22, але у них набагато менше власних політичних інститутів, багато з цих республік не мають зовнішніх кордонів і титульна національність часто становить меншість населення.

У 1991 році здобула підтримку ідея, що союзні республіки, які отримають незалежність, в якості умови міжнародного визнання повинні зберегти свої фактичні кордони, навіть якщо вони здавалися штучними, нав'язаними Радянським Союзом. Проте було зрозуміло, що замість СРСР виникне саме 15 пострадянських країн. Але сьогодні ніхто не може сказати, якими будуть межі держав-правонаступників і навіть скільки країн виникне після розпаду Російської Федерації. Поточні оцінки варіюються від 1 до 100 і більше.

Деякі з неросійських народів, безсумнівно, прагнутимуть незалежності або в існуючих кордонах, або з поверненням земель, втрачених через сталінську «географічну інженерію». Інші віддадуть перевагу ширшій коаліції або навіть погодяться на автономію у складі оновленої, реальної федерації.

Але все ж таки, говорячи про національні республіки, треба пам'ятати, що все їхнє населення становить менше 20% від загальноросійського. А справжня драма розгорнеться в областях та краях, які складають переважно російськомовну частину Російської Федерації, де реальною силою трансформації буде регіоналізм, а не етнічний націоналізм.

Повчальні в цьому відношенні події 1991 року, якщо розглядати їх більш докладно, а не лише з погляду відходу неросійських союзних республік та окупованих держав Балтії. Багато хто тільки сьогодні починає розуміти, що ці події стосувалися найрізноманітніших регіонів, а не тільки країн. У самій Росії розгорталися російські регіональні проекти – такі як Сибірська угоду, Уральська республіка тощо.

Показово, що російський уряд дуже хвилювався через ці проекти і прагнув їхньої ліквідації в ім'я «територіальної цілісності», хоча тим самим знищував будь-який шанс на перетворення країни на реальну федерацію. Занепокоєння Москви відображав той факт, що як тоді, так і зараз російська національна ідентичність слабша, ніж у будь-якої іншої великої національності в країні, і більш схильна до розпаду. Кремль та його прихильники, однак, ніколи не зможуть по-справжньому це визнати, бо таким чином вони підготують ґрунт для двох речей, яких бояться найбільше.

З одного боку, їм тоді довелося б визнати можливість виникнення різних російських ідентичностей, багато з яких – такі як сибірська, новгородська чи кенігсберзька, могли б виявитися сильнішими за «загальноросійську». А з іншого, визнання цього різноманіття логічно вело б до децентралізації та справжнього федералізму. Але на це Кремль піти не наважується, незважаючи на те, що у російській конституції країна називається саме федерацією.

Сьогодні, навіть більш ніж три десятиліття тому, Росія стикається з ситуацією, коли регіональні спільноти, що становлять «російську націю», яка вважається гомогенною в 11 часових поясах, стають все більш наполегливими у захисті своїх прав та інтересів, тоді як Кремль наполягає на централізмі та уніфікації.

Це створює новий тип кризи та відкриває шлях до революційної ситуації. У цій ситуації центр не може сподіватися зберегти всі свої повноваження, які він має зараз, не відстаючи від навколишнього світу ще більше. Російські регіони таким чином стають революційною силою – і потенційно, чи не більшою, ніж націоналізм неросійських націй.

Якби центр був розумний, назріла регіоналізація Росії могла б відбутися і без будь-якої зміни державних кордонів, але оскільки центр поводиться неадекватно, на Росію, ймовірно, очікують радикальніші й глибші події, ніж навіть у 1991 році. Путін сам доводить ситуацію до того, що регіоналізм зіграє роль націоналізму наступної російської революції.

Звичайно, не можна ігнорувати інтереси різних націй, які населяють нинішню Російську Федерацію і прагнуть звільнення, але з іншого боку, не треба робити помилки, вважаючи, що саме етнонаціональний чинник стане вирішальним у черговому краху імперії".

ну от, Пол Гобл, на відміну від того ж Портникова, бачить умови для розпаду росії за регіональними ознаками, не дивлячись на етнічний чинник.

"У них одна цель — раскассировать бывший Советский Союз и его основную часть — Российскую Федерацию", - Путин

Так-так, на думку общака, московська федерація то каса.
Товариш Байден, не чіпай общак.

Если мы пойдем по этому пути, я думаю, что судьбы очень многих народов России, и прежде всего, конечно, русского народа, могут кардинально поменяться, ну просто кардинальным образом. Я не знаю даже, сможет ли сохраниться такой этнос как русский народ в том виде, в котором есть сегодня. Ну будут московиты какие-нибудь там, уральцы и так далее. Это же все в планах было, эти планы они изложены на бумаге", - заявил Путин

Ні, не може зберегтися, бо немає ніякого етносу як русские. Сама велика таємниця московщини, стане відомою світу.

Велика кількість етнічних груп, в свій час, була перетворена на русских холопів. "Государь многих государств" "сплотил навеки" масу народів, чим позбавив народи еволюційного розвитку. Більш того, позбавив ідентичності, культури, у багатьох просто поцупив життя. "Российская культура" це не сплав культур. Може хтось назвати культурну спадщину ХVII XVI XV, ну так щоб цілісну?

Тож так, русским холопам, прийдеться не солодко. Бо прийдеться ще себе знайти. Але є варіант. У XXI сторіччі, сторіччі національних політичних держав, ідентифікація срощена.

Кремль, відчайдушно намагається зберегти свій вплив а країни бувшого совка.

Грузію та Молдову, хитають. Молдову, протестами вати. Грузію, за допомогою своїх маріонеток. Ситуація напружена, але для московщини, майже безнадійна.

Вірменію б до рук прибрали, але якось несподівано для кремля, у вірмен з'явився захист з боку Парижу.

Азербайджан, під захистом Туреччини

Казахстан та Узбекистан, Лавірують між Китаєм та США, то ж місця інтересам московщини, взагалі немає.

В середині території, теж не все гаразд. Я б навіть сказала, що дуже не гаразд.

Кадиров, нащось пригадав референдум і Ічкерію. І якось несподівано дуже захворів.

Пригожина, на вимогу силовиків, відвадили від плюгавого царя. Сам пригожин, дуже намагається, повернути свій вплив на царя. Несе ахінею, та грозить створити потужну армію. Конфлікт пригожин - лапотне військо, набирає все більшого протистояння. І настільки потужного, що наш Генштаб, вирішив не здавати Бахмут. М'ясорубка, для лаптів страшна.

Регіональні "еліти" поки що зачаїлися. Але, н7е всі. Аксенов, під виглядом оборони Криму, готується до оборони від московітів. Риють окопи по узбережжю. У України, немає флоту, то від кого будуть боронитися?

І зовсім смішно. Аксьонов, започаткував висадку лісів в північному Криму. Мабуть то в межах програми зеленського "міліярд дерев".

Глибинні лапті, починають бунтувати проти війни. Поки ше з оговоркою "ми не проти війни", але то ненадовго.

Щодо самого плюгавого, то там все вяжко. Вплив все менше, контроль все важче дається. Терор посилюється, а це вже не про силу.

Спостерігаємо далі.

Більш за все, сподобалося "заступиться". І куди тільки поділося "великая россия", " вторая армия мира", "ми воюєм с НАТО".

От так і уявляю. Лукашенко, всією своєю 40 тис армією захищає одне маленьке чамрушне мачо-чмо з бункеру.